Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.
воркотати — дієслово недоконаного виду … Орфографічний словник української мови
воркітливий — рідко воркотли/вий, а, е. Який має схильність воркотати (в 3, 4 знач.). Воркітлива людина. || Який виражає незадоволення … Український тлумачний словник
воркотання — я, с. Дія за знач. воркотати … Український тлумачний словник
воркотіти — див. воркотати … Український тлумачний словник
воркотня — і/, ж., розм. Дія за знач. воркотати 4) … Український тлумачний словник
воркотун — а/, ч. Той, хто має схильність воркотати (у 4 знач.) … Український тлумачний словник
заворкотати — і завуркота/ти, кочу/, ко/чеш і заворкоті/ти і завуркоті/ти, очу/, оти/ш, док. 1) Почати воркотати, вуркотати, воркотіти, вуркотіти (про голубів, горлиць і т. ін.). 2) перен. Ніжно, лагідно заговорити. 3) перен., рідко. Забурчати, замурмотіти,… … Український тлумачний словник
квоктати — квокчу/, кво/кчеш, недок. 1) Видавати звуки квок квок (про курей та деяких інших птахів). || перен., розм. Видавати звуки, схожі на квок квок . 2) перен., ірон., розм. Нерозбірливо промовляти, воркотати, бурчати … Український тлумачний словник
поворкотати — очу/, о/чеш і поворкоті/ти, очу/, оти/ш, док. 1) Воркотати, воркотіти якийсь час. 2) перен., розм. Виявляти якийсь час своє невдоволення, гнів тощо приглушеною, переривчастою мовою; побурчати … Український тлумачний словник
